Гуїгнгми і єгу на пасовищах культури

«Гедда Ґаблер» Генрика Ібсена. Київський театр на Подолі. Постановка Давида Петросяна. Сценографія Ольги Штейн. Прем'єра 7 червня 2025 року.

Можливо, під час репетицій цієї вистави на робочому столі Давида Петросяна, поруч із п’єсою Ібсена лежали Свіфтові «Мандри Гулівера», розгорнуті на четвертому розділі – про країну Гуїгнгмів. У тому розділі мізантропія Свіфта постає в усій красі. Найшляхетніші там істоти – це гуїгнгми (коні), а найбридкіші – єгу (люди), наділені всіми рисами дегенератів. Вони тупі, хитрі, егоїстичні й позбавлені високих інтересів. 

Ця паралель виникає не на порожньому місці. На сцені від самого початку стоїть муляж коня в натуральну величину. Та й сама Гедда Ґаблер (Ольга Голдис) – явно з роду гуїгнгмів, у неї королівська хода й постава і дивовижні ноги, створені для п’янкого танцю або шаленого галопу.

Всі інші персонажі, що оточують Гедду, належать, хто більше, хто менше, до племені Єгу. І нав’язливо-ласкава тітка Юлія (Марія Рудковська), і наївно-простодушна Тея (Фатіма Горбенко). І карикатурний Тесман (Артем Атаманюк), і хтивий Бракк (В'ячеслав Довженко). Хіба що Льовборґ (Акмал Гурєзов), здається, за зовнішніми ознаками, належав колись до чистопородних гуїгнгмів, але здеградував.  

Цей поділ на чистопородних і безпородних проведений Петросяном чи не аж занадто прямолінійно. Скажімо, з першої хвилини бачиш, що Тесман – нікчема, амбітна інфантильна ганчірка й більш нічого. Як Гедда вийшла заміж за такого?

Тут ще ось що: за Ібсеном, і чоловік Гедди, і її колишній коханець Льовборґ – обоє пасуться на одному полі, вони вчені-гуманітарії, дослідники культури (!). Ну, які дослідники – такий, мабуть, і предмет їхніх досліджень. Горить рукопис Льовборґа – ну й хай горить. Мимоволі згадується той арієць, що казав: я хапаюсь за револьвер, коли чую слово «культура». Отак і Гедда хапається за револьвер, і її можна зрозуміти. Щоправда, в цій ситуації є своєрідна «від'ємна актуальність»: з усіх сил утримуєшся, щоб з язика не зірвалося запитання: якщо ця Гедда так любить бавитися з револьвером, то чому б їй не піти на війну? Але вистава – про інше. В ній ховається темне лихе передчуття: коли героїні не стане, на полях культури топтатимуться життєрадісні єгу й гратимуть у волейбол простреленим генеральським картузом Гедди Ґаблер.

Христофор ГРУША

P.S. Спершу розподіл ролей у виставі був дещо іншим, ніж описано вище. Роль Льовборґа репетирував Роман Халаїмов, а Бракка – Акмал Гурєзов. Коли Халаїмова мобілізували до ЗСУ, Гурєзов отримав його роль, а на роль Бракка прийшов В'ячеслав Довженко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гедда могла б жити в Києві чи Харкові: про нову виставу в театрі на Подолі