«Час нових богів»: як пройшов фінал VII премії GRA

З 22 листопада по 30 листопада проходив фінальний етап 7-го Всеукраїнського театрального фестивалю-премії GRA (Great Real Art), організатором якої є Національна спілка театральних діячів України.

Цього року члени міжнародного журі – Фанні Мартін (Франція-Хорватія), Даніель Меєр (Іспанія), Роман Павловський (Польща), Фредерік Поті (Франція) та Себастіан Шварц (Німеччина-Австрія) переглянули 14 вистав у трьох містах України і 1 грудня оголосили імена переможців 2025 року.

Під час пресконференції перед початком церемонії у Молодому театрі голова НСТДУ Богдан Струтинський нагадав, з чого починався проєкт і чому він так важливий для країни: «Премія GRA — це ті нові стандарти, про які ми колись мріяли. Ми хотіли створити по-справжньому національну премію, яка об’єднає професійну театральну спільноту й стане майданчиком для формування нових тенденцій. І цей задум працює: цього року ми отримали 135 заявок із 14 міст — і це під час війни! Це свідчить про силу та життєстійкість українського театру».

Струтинський підкреслив колосальну роботу українських експертів, які протягом року їздили країною й формували лонглист: «До довгого списку увійшло 35 постановок, до фіналу — 14. А міжнародне журі, яке практично нічого не знало про сучасний український театр, приїхало, подивилося все наживо й дало свою незалежну оцінку. Ваша присутність — це жест солідарності з Україною».

Потім своїми враженнями поділилися члени міжнародного журі.

Фанні Мартін (Франція–Хорватія) зізналася, що український театр став для неї відкриттям: «Для мене було справжньою честю й величезною радістю глибше познайомитися з українським театром. Він змусив мене сміятися до сліз, плакати й відчути значно глибший зв’язок з Україною та з вами — українськими глядачами. До речі, найбільше мене вразив саме глядач — можливо, навіть більше, ніж те, що відбувалося на сцені. Те, як ви проживаєте вистави, як наповнюєте зал пристрастю й любов’ю до мистецтва — це щось абсолютно унікальне. Особливо мене захопила сила вашого критичного мислення. Те, як глибоко й пристрасно ви дискутуєте про побачене, — це вражає. Саме це я хочу забрати з собою й спробувати передати європейським глядачам».

Вона також пояснила, що жодних мовних бар’єрів під час перегляду не виникало: «До всіх вистав були якісні англійські субтитри, а хтось із нас і сам уже трохи розуміє українську. А головне — театр ніколи не зводиться лише до слів. Пластика, енергія, емоції акторів — цього більш ніж достатньо, щоб зрозуміти виставу на глибокому рівні».

«Ваш актор — ваша сила»

Польський театральний критик Роман Павловський наголосив на унікальності української акторської школи:

«Я помітив, що ваша найбільша сила — це акторська майстерність. Йдеться і про психологічно-емоційну гру, і про пластичність, танець, про більш фізичний театр, який для мене дуже близький до європейського сценічного експресіонізму. Сюди ж можна віднести й перформативне мистецтво — не в класичному театральному розумінні, а саме як окремий вид акторської роботи. Я знав про це й раніше, адже, наприклад, уже співпрацював із чудовою українською акторкою Оксаною Черкашиною, з якою ми працювали у Варшаві у спільному проєкті. Тож для мене це не стало несподіванкою. Але я хочу наголосити на цьому ще раз — і сподіваюся, що це стане для всіх певним натхненням».

«Проблеми не було — лише різниця в термінах»

Іспанський директор театру Даніель Меєр зазначив, що знайомство з українською театральною системою починалося з маленького виклику:

«Не було проблем у класичному сенсі. Була лише початкова заминка через термінологію. В Європі сценографія, костюм, світло й звук — окремі категорії. В Україні ж ці поняття історично мають інші межі. Як тільки ми узгодили спільне розуміння, робота стала легкою й продуктивною».

«Хочу виходити з театру трохи іншим, ніж зайшов»

Себастьян Шварц (Німеччина–Австрія) наголосив на віданності і професійності українських митців: "Я щиро люблю цю країну. Ми приїхали сюди зовсім не для того, щоб «подивитися на війну». Ми приїхали насамперед, щоб побачити, як театри продовжують працювати в таких умовах, і — що найголовніше — зустрітися зі своїми колегами: режисерами, акторами, хореографами, драматургами, усіма тими митцями, які щодня, попри все, приходять на роботу й творять. Мене вражає, що рівень креативності, який ми бачимо тут, абсолютно не знизився порівняно з довоєнним часом і жодним чином не поступається тому, що відбувається в театрах по всьому світу. Це справді надзвичайно".

Він зауважив, що український театр сьогодні працює з темами, які ще не торкнулися Європи:

«Є речі, які є в Україні, а в нас їх немає — і, слава Богу, поки що не доводиться це проживати. Це тема війни. Ми побачили два дуже сильні приклади вистав про війну — різні, але кожен по-своєму прекрасний».

У своїй емоційній метафорі він порівняв театр із неочікуваним пирогом, який подали замість замовленого чізкейка:

«Спершу трохи розчаровуєшся, бо це не те, що ти чекав. Але ж це не означає, що пиріг поганий. Іноді варто бути відкритим до нового.

Я хочу, щоб театр торкався мене, щоб я виходив із зали трохи іншим Себастіаном — збагаченим, здивованим, інколи навіть роздратованим, але зміненим».

Нові Боги

Богдан Струтинський в першу чергу подякував захисникам: "Чи було щось божественне в тому, як ми робили премію «Гра»? Безумовно так.

Бо сьогодні божественність проявляється в тому, що серед нас є прості дівчата й хлопці, які тримають над нами небо. Це ті нові боги, які дозволяють нам виходити на сцену, творити смисли, радість і магію театру".

Він підкреслив, що попри всі обставини український театр показує гідні результати.

"Я думаю, що премія ГРА саме й показує ті нові стандарти, про які ми колись мріяли. Ви пам’ятаєте, як народилася ця ідея? Ми хотіли створити справді національну премію, яка б об’єднала професійну театральну спільноту. Щоб ми разом задавали нові тенденції в українському театрі й щоб ці тенденції протягом року оцінювали професіонали – практики, які живуть і працюють тут, в Україні. Це наші експерти. Цього року ми отримали рекордну кількість заявок – 135 з 14 міст. І це під час війни! Це свідчить про те, що український театр має надзвичайно сильний, стійкий і життєздатний характер – попри пандемію, попри війну. Знаєте, у нас сім загальних номінацій, сім індивідуальних… і це вже сьома премія ГРА. Чотири сімки – це ж як джекпот!", - сказав Богдан Струтинський.

На церемонію нагородження завітала і пані міністерка культури Тетяна Бережна, яка почала свій спіч цитатою Леся Курбаса: ""Театр — це не лише мистецтво, а й дзеркало суспільства". Ви знаєте, коли я зайшла сюди, у цю будівлю, на цю подію, — стільки молоді, стільки людей. Такий вайб, музика, енергія. Є відчуття, що театр живе, розвивається, притягує нові ідеї, нову енергію". Вона також подякувала закордонному журі.  У своїй промові Тетяна Бережна наголосила на тому, що іноді "мова культури, театру, мистецтва промовляє до душі наших партнерів сильніше, ніж будь-які офіційні заяви", тобто це національна безпека.

І після офіційних промов, власне, почалася церемонія - з хвилини мовчання у залі а на сцені - портрети тих, хто загинув на цій війні.

Далі - оголошення переможців у кожній з номінацій. Цього року режисеркою церемонії нагородження була хореографка і перформерка Кристина Шишкарьова. Сценічна концепція  - «Час нових богів», яка стала спробою осмислити нову роль художника у світі, де штучний інтелект стає все впливовішим, а також показати важливість свободи й самовираження в житті митця навіть під час війни. До її реалізації долучилися студенти КМАЕЦМ. На сцені за допомогою штучного інтелекту "оживили" Григорія Сковороду, Івана Карпенко-Карого, Леся Курбаса, Лесю Українку та інших українських митців. Сучасно і влучно.

Частину хореографії до виступів створила відома українська перформерка і хореографка Христина-Марія Слободянюк. Музичного вайбу додав гурто PROBASS Δ HARDI.

Тріумфатором стала вистава "Процес" реж.Давида Петросяна у Театрі на Подолі.

VІІ Всеукраїнський театральний фестиваль-премія «ГРА»

Лавреати

За найкращу драматичну виставу великої сцени

«Процес» (Київський академічний драматичний театр на Подолі)

За найкращу виставу для дітей, підлітків та сімейного перегляду

«Хлопчик зі скрипкою в серці» (Рівненський академічний обласний театр ляльок)

За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу

«GAIA-24. Opera del Mondo» (Opera aperta)

За найкращу танцювальну виставу і виставу фізичного театру

 «Брехня» (Одеський академічний обласний театр ляльок)

За найкращу драматичну виставу камерної сцени (до 150 глядачів)

«Я, "Побєда" і Берлін» (Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької)

За найкращу виставу на перетині мистецького синтезу і жанрів та перформативних форм

«1975» (Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. І. Франка)

За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни

«Військова мама» (Театр Ветеранів)

Індивідуальні номінації

«За найкращу роботу акторки»

Ольга Голдис за роль Йозефа К. у виставі «Процес» (Київський академічний драматичний театр на Подолі)

«За найкращу роботу актора»

Ярослав Дерпак за роль Кузьми у виставі «Я, "Побєда" і Берлін» (Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької)

«За найкращу режисерську роботу»

Давид Петросян за виставу «Процес» (Київський академічний драматичний театр на Подолі)

«За найкращу сценографію»

     Бранко Хойнік та Маріна Сремац за сценографію і костюми до вистави «1975» (Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. І. Франка)

«За найкраще хореографічне рішення вистави»

Ольга Голдис за хореографію до вистави «Процес» (Київський академічний драматичний театр на Подолі)

«За найкраще музичне рішення вистави»

Роман Григорів, Ілля Разумейко за музику до вистави «GAIA-24. Opera del Mondo» (Opera aperta)

«За найкращий сучасний драматичний текст (українському драматургу/драматургині або групі авторів)»

Оксана Гриценко за п’єсу «Я повернуся»

Фото: Артем Галкін