Від купальських традицій до «формули щастя»: режисери розкрили деталі перформансу «Вирію»

9-10 серпня на ВДНГ відбудеться етнічно-електронна подія - “Вирій. Простонеба” з дрес-кодом і трьома сценами. У програмі — виступи українських та світових артистів, спеціальний перформанс від Freedom Ballet і дводенна театральна постановка від режисерів Тетяни Костинюк та Максима Свеця під кураторством Івана Уривського.

Перформанс відбуватиметься в обидва дні фестивалю - 8 та 9 серпня о 13:30/14:00.

Що це буде за перфоменс, про каст і свободу в цьому проекті, розповідають спеціально для "Українського театру" Тетяна і Максим.

Яка механіка безперервного перформансу?

Актори існують безперервно 5 годин на майданчику. Ми продумуємо простір таким чином, щоб забезпечити всі їхні потреби, обід, перепочинок. Щоб вони могли відчувати себе комфортно працюючи на аудиторію 10\15 + тисяч глядачів.

Що стало основою для сценарію?

Цього року ми вирішили спиратися на 3 ключові точки - купальську тематику, сонячне затемнення та мотиви твору Ольги Кобилянської “В неділю рано зілля копала”. Звісно це лише теми з яких ми черпаємо натхнення, певні етюди, сцени чи традиції щоб створити наш власний всесвіт. Щоб показати як потенційно міг би виглядати один день людей, які там живуть

Як у цій історії зʼявляється тема Івана Купала?

Минулого року працював концепт сватання та весілля, де розкривалися українські традиції в нашій інтерпретації. Коли ми ходили серед глядачів, то чули як багато з них обговорювали на традиції якого регіону України спираються конкретні етюди. Це спонукало глядачів згадувати своє дитинство, свій край звідки вони родом і як було у них.

Тому коли почався пошук нової теми, то було зрозуміло, що знову потрібне сильне підґрунтя. Перебирали різні свята, різні природні чи життєві цикли. І зупинилися на купальській тематиці, адже вона дуже обширна і має багато химерних традицій, про які мало хто знає.

Які образи або символи будуть важливими в цій історії?

Не хочеться розкривати всіх карт. Звісно оскільки це купальська тематика, то наша історія крутитиметься довкола цвіту папороті. От тільки він буде не чарівною рослиною яку треба шукати в хащах, а штучно виведеною «формулою щастя» в теплиці.

Якою буде атмосфера театральної частини цього року?

Якщо минулого року це була більш світла, романтична історія, то цього року хочемо зробити темнішу історію, контрастнішу, з певними парадоксами як і в декорації так і в існуванні акторів.

Чи будуть глядачі взаємодіяти з акторами?

Звісно, взаємодія між акторами та глядачем є невідʼємною складовою при розробці театральної сцени на Вирії. Це формат фестивалю, тому така модель співіснування добре працює. Головне зберігати міру в цьому, щоб і актори відчували себе комфортно і в тих хто споглядає не пропав інтерес до дійства.

Що ви хочете, щоб глядачі відчули під час театральної частини?

Та все що завгодно. Цей перформанс триває 5 годин. Все глядач навряд чи зможе побачити. Тому хтось може потрапити на якусь частину де, йому буде нудно, тим часом як іншій людині буде супер цікаво споглядати за цим. Хтось буде вражений, хтось скаже що це фігня. І це абсолютно нормально. Насильно милим не будеш. Але звісно хочеться, щоб люди змогли поринути в цей світ, щоб вловили певні точки історії і відчули себе її частиною.

Як збирали каст?

Ми підбирали акторів під чіткий запит по ролям чи певним блокам, які нам потрібно заповнити. З половиною акторів ми вже працювали, з іншою це буде перший досвід. Каст вийшов дуже різний: актори студенти 1 курсу - студенти випускники - професійні актори з різних театрів.

Що для вас було важливо в акторах і перформерах, яких ви запрошували до участі?

Найцінніше що є в цих акторах - енергія. Кожен з них випромінює стільки заряду, щоб заповнити увесь простір Кита. Тому найважливішим критерієм було те, що вони розуміють форму з якою ми будемо працювати. Що вони готові йти в контакт з глядачем, але не заграватися. І звісно що вони готові швидко схоплювати, адже кількість репетицій значно менша, а тривалість дії значно більша ніж у звичайній виставі. Тому тут треба бути гнучким і легко імпровізувати в заданій структурі.

Як проходить підготовка до цієї театральної частини?

Ця підготовка складається з багатьох етапів: створення загального задуму, планування історії та ролей, підбір касту і перемовини з акторами, прописування детальнішого сценарію, проговорення декорацій та реквізиту, світла і звуку. І ще багато багато інших процесів.

Але найважливішою частиною є саме репетиційний період. Адже все що ми навигадували перевіряється на акторах, вони заповнюють певні пробіли і теж стають співтворцями. Інколи актори можуть придумати собі якусь лінію, яка розгортається в іншому векторі ніж ми очікували, але якщо вона працює на загальний концепт то це дуже круто.

Як проходять репетиції у КИТі?

Насправді дуже весело. Уявіть - великий павільйон (який під час репетицій є порожнім) і 27 акторів. Зі сторони це виглядає як літній табір, де ми більше подібні до вожатих ніж режисерів. Адже всі актори як діти, вони дуркують, приносять ідеї і одразу хочуть їх показати. Коли з’являється реквізит - вони починають з ним гратися, кататися і експериментувати. Тому це дуже живий процес. Звісно всі відповідально ставляться до своїх задач. Тобто репетиція в будь якому випадку йде продуктивно. Але сама атмосфера дуже класна.

Чим цей формат відрізняється від звичайної театральної вистави?

Декількома ключовими елементами:

Якщо в театральній виставі ми хочемо стиснути час і показати вижимку дня, місяця чи років за 2-3 години, то в цьому перформансі час тече так, як і в реальному житті. Звісно інколи він навмисно сповільнюється або пришвидшується задля художнього ефекту, але всі події розгортаються в межах одного дня і тривають близько 5 годин.

В більшості вистав укрїнсього театру центральним елементом є текст. Є чітка драматургія, складний подієвий ряд і одна історія, яку всі глядачі можуть простежити. Тоді як у нас, через великий простір та 5 годинну тривалість, історія спрощена і позбавлена прописаних діалогів чи тексітв. Більшість реплік актори імпровізують. Все тримається на певних точках - етюдах які дозволяють глядачу скласти сюжет. Кожен бачить тільки якусь частину. Тому в кожного в голові і закарбовується різна історія і різний досвід проживання цього.

Це не класичний театральний простір. В звичайному театрі є чіткий поділ де сцена а де глядач. І в більшості випадків вони не перетинаються. Тоді як у нас ця рамка розмита. Глядачі можуть бродити довкола локації, обирати точки для споглядання, ставати частиною дії. 

Що змінилося у вашому підході після минулорічного "Вирію"?

Мабуть добавилося чіткіше розуміння формату. Ми побачили що спрацювало минулого року а що ні. Що дрібні речі та деталі не є такими яскравими і треба працювати ширшими мазками. Що деякі дії не треба затягувати і навпаки - деякі треба розширяти.

Що ви зрозуміли про фестивального глядача після першого "Вирію"?

Що глядач готовий сидіти по декілька годин. Бо коли створювався перший Вирій, ми щиро думали що в нас буде така собі “прохідна зона” і ніхто не буде затримуватись довше 10 хвилин. Як казав Іван Сергійович: “В нас десь 40 глядачів буде, більше ніхто не прийде”. А виявилось навпаки. В кульмінаційні точки павільйон був забитий повністю.

Що цього року хочеться зробити інакше?

Хочеться зробити чіткіше спланований графік, щоб перформанс не працював окремо від фестивалю, а враховував те що відбувається зовні і працював в зв’язці.

Що з минулого року ви вирішили зберегти?

Саму механіку, те як працювала історія та актори з глядачем. Хочеться це розвивати і зробити ще кращим.

Що найскладніше в роботі над такою дією на фестивалі?

Непередбачуваність. Коли ти не можеш спланувати багато речей і дізнаєшся чи воно працює вже на самому фестивалі. Багато речей ми припускаємо, домальовуємо в уяві і не можемо перевірити на репетиціях. Тому завжди є ризик. Але добре що і нас режисерів одягають в костюми як у акторів перформансу і ми можемо заходити під час дії щоб робити коригування, пропонувати акторам нові задачі та ідеї, які виникли з того, що ми вже встигли побачити.

Як почалася ваша робота з "Вирієм"?

Все почалося з того, що Іван Сергійович на 2 курсі запросив до нас на показ Альону Гудкову. Він розповів нам про ідею створення такого фестивалю, сказав щоб увесь курс накидав ідеї. А далі вже якось закрутилося, що ми з Максимом взялися за це. Пам’ятаємо першу зустріч - збір усіх департаментів і як ми хвилювалися представляти концепт, адже ніколи не мали такого досвіду роботи.

Яку роль Іван Уривський відіграє в роботі над цьогорічною театральною частиною?

Як він сказав в своєму інтерв’ю для Вирія “я просто є”. Насправді ж, Іван Сергійович в більшій мірі делегував роботу над перформансом нам. Звісно ми з ним затверджуєм основні ідеї, каст чи якісь ключові питання. Це дуже цінно відчувати що в нас є опора і людина яка може порадити чи підкинути новий кут зору.

Як його кураторство впливає на вашу роботу як режисерів?

Іван Сергійович є нашим майстром. Людина завдяки якій ми маємо певні знання, досвід та можливість працювати над цим проектом. Тому його вплив тут беззаперечний. Але це не є таким токсичним впливом як буває, подекуди, в інших. Він не нав’язує своєї думки, не змінює щось проти нашої волі. Це завжди діалог. Тому це дуже комфортний рівень комунікації який дозволяє вигадувати певні речі не боячись осуду.

Звісно це цікаво працювати разом з ним у такому проекті. Особливо коли ми репетируємо з акторами, з якими Іван Сергійович працював чи працює у своїх виставах. Бачити, як він спостерігає за тим, як ми ведемо репетиції. Як намагається не втручатися, а направляти. 

Наскільки багато свободи ви маєте в цьому проєкті?

Дуже багато. Єдині обмеження можуть бути по бюджету чи неможливості втілення певної задумки)

Як ви між собою розподіляєте роботу над перформансом, як ви ухвалюєте режисерські рішення вдвох?

В нас з Максимом вже сформувалася певна модель співпраці з минулого року. Я більше переймаю на себе організаційну частину та комунікацію з департаментами, тоді як Максим відповідає більше за творчу та комунікацію з акторами. Звісно ми узгоджуємо все разом, сидимо в кав’ярні і вигадуємо ідеї теж разом. Бувають моменти коли ми можемо сперечатись щодо певних речей, але тут головне не переходити на особисте (бо ми пара))) а знаходити компроміс.

Найцікавіше насправді працювати разом безпосередньо на репетиціях. Адже акторів багато і одному дуже складно з ними справлятися. Тому перед кожною репетицією ми з Максом обговорюємо план, хто з ким і що репетирує. Так набагато продуктивніше і легше.